«Відкрита ніч» – для тих, хто підтримує українське кіно

В одну з найкоротших ночей року, з 28 на 29 червня, півтори сотні чернівчан під зоряним небом Галереї Ратуші від 22-ї вечора до 5-ї ранку переглядали короткометражні фільми в рамках XVII-го кінофестивалю «Відкрита ніч». До Чернівців захід дістався учетверте.

Показ стрічок відбувався воднораз у 24-х містах України, а ще у Варшаві – і це якнайкраще свідчило про те, що українське кіно є, воно розвивається і його варто дивитися.

Місць для всіх охочих не вистачило, тож багато глядачів розмістилися просто на карематах чи навіть на долівці.

Розпочався фестиваль онлайн-зверненням організаторів та спонсорів заходу з Києва.

Президент фестивалю Михайло Іллєнко:

– «Відкрита ніч» – це швидше акт солідарності з тими, хто хоче творити саме українське кіно… Тональність фестивалю цьогоріч інша тому, що йде війна.
І це відбилося перш за все на тематиці короткометражок: кілька стрічок були присвячені трагічним подіям на Майдані та українським патріотам. Присутні вшанували загиблих військових на Сході України хвилиною мовчання.

60 короткометражок змагалися в кількох номінаціях: студентські, професійні, анімаційні… Переможців визначало журі фестивалю, глядачі ж обирали володаря призу глядацьких симпатій шляхом всеукраїнського голосування: кожний з присутніх отримав бланк із переліком фільмів, з якого мав обрати п’ять, на його думку, найкращих.

Гран-прі здобула стрічка «Заповіт» молдовського режисера Кристіана Жерегі. А об’єднання «Babylon’13», до якого входить режисер, відзначене спеціальним дипломом «За громадянську позицію, мужність та героїзм».

Відзначився на фестивалі й чернівецький режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук.     Його стрічку «Коріння. Сни» журі нагородило дипломами за найкращу роботу художника та найкращу операторську роботу.

(с) Марина Кавкало для газети “Версії”

Цукровий живопис

Один із найяскравіших прикладів шани до багатовікової національної культури зберігся на території Китаю, у провінції Сичуань. Майстерно виготовлені фігурки з цукрового сиропу все ще видніються тут чи не на кожному кроці. Навіть сьогодні на численних вуличках можна побачити майстрів цукрового живопису.

Мистецтво створювати хитромудрі фігурки з розтопленого цукру зародилося в часи династії Мін. Тоді це було ритуальним жертвопринесенням, майстри черпали своє натхнення у природи, тваринного світу або створювали картинки на релігійну тематику. Спочатку для створення малюнків використовувалися спеціальні форми, куди заливався цукровий сироп, проте пізніше китайські майстри навчилися віртуозно наносити зображення за допомогою невеликої бронзової ложки.

В першу чергу живописці є справжніми художниками, і не одразу беруть до рук ложку з сиропом. Спочатку вони вчаться швидко створювати малюнки на папері, а вже потім переходять безпосередньо до солодощів. Кожен штрих, кожен рух рукою повинен виконуватися дуже чітко та акуратно. Воно й не дивно, бо сироп застигає за лічені секунди і у митця немає права на помилку.

Китайські майстри для своїх картин використовують білий або коричневий цукор, малюнок формується на мармуровій дошці (яка виконує роль полотна). До застигаючої цукрової композиції кріпиться дерев’яна паличка, щоб відокремити льодяник від поверхні дошки. Такий карамельний сувенір коштує близько 1 юаня (30 центів). На пам’ять туристи можуть вибрати вподобаного дракона або птицю Фенікс (такі фігурки найбільш часто створюють майстри).

  

Нажаль, «цукрових» майстрів з кожним роком залишається все менше і менше. Підростаюче покоління більше цікавлять віртуальний світ та комп’ютерні ігри, тому продовжити тисячолітні традиції беруться одиниці.

Щоб привернути інтерес до карамельної живопису, цей вид мистецтва був внесений до переліку об’єктів нематеріальної культурної спадщини.

Відео http://www.youtube.com/watch?v=9LP800b0gpA

http://www.youtube.com/watch?v=WVGFZsw7hXE

© Ружецька Анастасія

Мистецтво крізь віки: топіарі

Відколи коханий вступив на спеціальність “лісове та садово-паркове господарство”, я, допомагаючи іноді йому з навчанням, почала цікавитись ландшафтним дизайном.  І нещодавно натрапила на неймовірні витвори садівників і дизайнерів, що прикрашають всесвітньо відомі парки та старовинні дворянські маєтки.

Напевно, багато з вас бачили “живі” зелені скульптури, якщо не наяву, то на просторах інтернету, що вражають майстерністю виконання тахудожнім задумом.

Топіарі є одним з найдавніших видів садово-паркового мистецтва фігурної стрижки дерев і чагарників, в результаті якого створюються дивовижні фігури та скульптури, а також незвичайні зелені огорожі.

 

Мистецтво надання геометричних форм деревам і чагарникам сягає глибини тисячоліть. Ще в Стародавньому Єгипті та Персії багатії висаджували біля своїх маєтків геометричні сади з прямими доріжками, фонтанами, декоративними бордюрами, і, звичайно ж, акуратно підстриженими кущами і живими огорожами. А чи не найвідомішим зразком стародавньої топіарної майстерності вважаються висячі сади Семіраміди у Вавилоні – одне з семи чудес світу.

  

Після експансії Східного Середземномор`я Римською Імперією топіарне мистецтво поширилося в Європі та Азії. Та саме 16-17 століття вважаються епохою його розквіту та популярності. Першими модну тенденцію підхопили французи, внаслідок чого з`явились знамениті неповторні сади Версалю. Настільки масштабного прояву топіарі світ ще не бачив: дерева ідеальних геометричних форм, вишукані фонтани, охайні квіткові лабіринти, що простягаються на кілька гектарів.

Згодом пальму першості завоювали садівники з Британських островів зі своїми всесвітньо знаними англійськими садами. Вони не вирізняються особливою пишністю, проте наповнені незрівнянно ідеальними та чіткими формами. Тут найчастіше почали з`являтися кущі незвичних форм, зокрема у формі тварин.

 

У наш час тон у розвитку й удосконаленні топіарного мистецтва задають країни південно-східної Азії. Сади, сквери, парки і просто вуличні газони Гонконгу, Куала-Лумпур, Сінгапуру, Чіангмай є справжніми шедеврами. На відміну від західних колег, азіатські ландшафтні дизайнери не бояться експериментувати з обсягами, кольорами, формами і композиціями в цілому.

Особливою дивовижею є цілі ландшафтні композиції з фонтанами та кам`яними скульптурами, які покриваються різними травами та квітами, щоб створити різні рівні, кольори та відтінки.

    

Топіарі зародилося ще в часи до нашої ери, проте через віки відродилося з новою силою та родзинками. Отож, кожен мистецький напрям вкотре вчить людство дивитися за горизонт своїх можливостей та вносити нові віяння, що надихатимуть наступні покоління до вдосконалення та поглиблення майстерності.

© Кавкало Марина

Гіперреалізм від Keng Lye із Сінгапура та Riusuke Fukahori з Японії

Мало хто з першого погляду зрозуміє, що ці створіння ніщо інше, як витвори людських рук. Художники KengLye та RiusukeFukahori використовують у своїй роботі схожу техніку. У ємності заливається прозора смола, на якій акриловими фарбами, шар за шаром, усередині малюються рибки і інші тварини, що дозволяє досягти обсягу і неймовірною реалістичності.

Фото: художник KengLye

У світі досить мало митців, які використовують епоксидну смолу для малювання. Нажаль, сьогодні значними досягненнями у цій сфері створення краси можуть похвалитися лише майстри зі Східних країн.

Використання цього матеріалу в художній практиці почалося недавно , і мало сучасні художники знають про дивовижні якості цього матеріалу. Епоксидна смола надає картинам додатковий обсяг , глибину. Картини , написані з використанням епоксидної смоли , здаються тривимірними , що ще більш зачаровує .

Фото: художник RiusukeFukahori

На додаток до всіх переваг , епоксидна смола має ще один козир – це глянцева , скляна текстура при застиганні . Оволодівши технікою малювання смолою (розташування різноманітних об’єктів між шарами смоли) , можна отримати просто шедевр живопису.

Відео http://www.youtube.com/watch?v=gz0bHKkrldc

© Ружецька Анастасія

Мистецтво чистоти та аромату

На сторінках нашого блогу Ви вже мали змогу прочитати невеличку статтю про найпоширеніший вид карвінгу – різьбу по овочах та фруктах. Але мало хто знає, що цими матеріалами митці Таїланду не обмежуються. Вони використовують також каміння, деревину та навіть лід. Однак самими дивовижними роботами майстрів цього виду мистецтва є різьблене мило. Цей матеріал доступний кожному , дешевий , має мало відходів на відміну від овочів і фруктів. До того ж, вироби з мила довго зберігаються.

 

За легендою цей спосіб прикрашання буденних речей зародився на півночі країни в провінції Чіанг Рай. На будь-якому ринку кожен бажаючий турист може придбати надзвичайно красиві квіти , вирізані з мила. Майстри упаковують їх в незвичайні шкатулки , зроблені з кокосової пальми або мангового дерева.

Це цікаве творче спрямування перетворилося на справжнє мистецтво. У кожного майстра своя техніка різьблення, унікальна та не схожа на будь-яку іншу. Свої композиції художники створюють на очах у перехожих. Дивлячись, як спритно справляються тайські майстри, здається, що це дуже просто, однак щоб створити подібну красу потрібно чимало фантазії, майстерності та, звісно, вміння відчувати красу у своїх долонях.

 

Форми та образи такого мила завжди привертають увагу поціновувачів унікальних та екзотичних дрібничок. Це можуть бути як тварини, так і рослини, а справжні Майстри можуть вирізати навіть цілу квіткову композицію з маленького шматочка мила.

І пам’ятайте: найцінніша краса нашого світу –  у дрібничках, які створюються руками людини і даруються від щирого серця.

Відео http://www.youtube.com/watch?v=R8elw4OUnTA

http://www.youtube.com/watch?v=V-mDkCqo13s

© Ружецька Анастасія

Проблеми молоді в сучасному суспільстві

Сьогодні існує безліч проблем, від вирішення яких залежить майбутнє нашої держави.  На першому плані повинна бути молодь. Саме з неї розпочинається шлях до кращого життя. Згадуючи важкі періоди розвитку нашої Батьківщини, ми можемо впевнитись, що молодь завжди стояла на перших щаблях утворення могутньої країни. Проте, все це було не так вже й легко. Перепонами були, є і будуть численні проблеми.

Хто ж це – сучасна молодь? Це люди, які ще не встигли самоствердитись у суспільстві, які потребують щирої підтримки від держави, яким складно пристосуватися у сучасному світі. Вікові межі цієї соціально-демографічної групи найчастіше визначають як 14-25 років, а іноді розширюють до 30-35 років. Це пояснюється ускладненням процесу соціальної та професійної адаптації молоді.

Чому ж виникають різноманітні перешкоди на шляху в розвиненої та енергійної молоді? Мабуть, розгадка криється в необізнаності зі своїми правами та обов’язками. Згідно з соціологічним опитуванням, про Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» знали лише 1,5% молодих опитаних респондентів. Це говорить про те, що вони втратили довіру до держави, вони не впевнені, що вона здатна їм допомогти.

Останнім часом спостерігається загострення низки молодіжних проблем,  таких як: низький рівень життя та безробіття; шлюбно-сімейні проблеми; низька народжуваність; матеріальна незабезпеченість та відсутність умов для поліпшення житлових стандартів; поганий стан здоров’я і зростання рівня соціальних відхилень (злочинність, пияцтво, наркоманія, проституція); втрата ідеалів, перспективи, життєвого оптимізму.

Народна мудрість говорить: «Щастя – це коли вранці хочеться йти на роботу, а ввечері – додому». І справді, адже для вирішення будь-якої проблеми необхідна моральна підтримка сім’ї та цікава робота. Завдяки цим чинникам можна було б уникнути багатьох злочинів та необдуманих вчинків.

Аналізуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що молодь – це фундамент нашого суспільства. Тому першочерговим завданням держави є турбота про її майбутнє, створення всіх умов для розвитку та всебічної підтримки її потреб.

©  Гливка Марія

Мистецтво руки і ножа

Ка́рвінг (від англ. carve — різати, вирізати) — мистецтво художнього різання по овочах і фруктах, яке зародилося багато років тому на Сході, й за десятки століть стало частиною національних традицій.

Мистецтво фігурного різання по фруктах і овочах зародилося в Таїланді. У тайському суспільстві існує історія, згідно з якою, в 1364 році молода дівчина прикрасила вирізаними з фруктів і овочів квітами плавучу лампу для Королівського Фестивалю. Король високо оцінив її творчість і проголосив фігурне різання по фруктах і овочах культурною спадщиною Таїланду, яким зобов’язана володіти кожна жінка. За тисячі років воно поширилося по всьому Далекому Сходу та ,передаючись із покоління в покоління, стало частиною національних традицій багатьох країн.

Тайські ж майстри сотні років вирізають з фруктів і овочів квіткові композиції. І це не дивно – адже в державній символіці Таїланду повсюдно присутня орхідея та інші квіти.

Майстри виконують свої прикраси, використовуючи, в основному, тайський ніж (маленький ніж з вигнутим лезом і опущеним вістрям) і різні різці. Робота ця довга і копітка, тому й вироби у тайських майстрів виходять більш витончені та вишукані. Кулінарні традиції Таїланду наповнені духовною красою, витонченістю і фантазією, яка відображає спосіб життя цього народу. Всі повагу та увагу, яку надає майстер гостям, виражається в досконалості прикрас, створюваних ним для святкового столу.

 

Мистецтво карвінгу набуло чималого попиту і поширилося фактично в усіх куточках світу. Так, наприклад, розрізняють європейський і азіатський карвінг.

«Європейський карвінг» — це не більше, ніж карвінг по овочах і фруктах, які ростуть у Європі. «Європейський» карвінг застосовують для створення прикрас з редьки, редиски, буряків, моркви, болгарських і гострих перців, кабачків, гарбуза, баклажанів, цибулі, капусти.

 

Майстри азіатського мистецтва використовують кавуни, дині, папайю, авокадо, манго, на яких вирізують ажурні візерунки.

У різних східних країнах карвінг з овочів грунтується на різних технічних прийомах. Приміром, дуже схожі китайська і японська техніки: в них використовуються зображення тварин, людей та ієрогліфів. Домінують малюнки з драконами, бойовими сценами і вітальні написи. Майстри творять свої шедеври за допомогою великої кількості трафаретів, формочок і виїмок.

Розглядаючи складні і ретельно виконані вироби майстрів карвінгу враховуйте, що вони призначені для прикраси виставок або дуже дорогих банкетних столів, тобто, як і квіти на столі, більш призначені для насолоди зору, а не для вживання в їжу. Та й навряд чи у когось підніметься рука знищити такі шедеври кулінарного мистецтва!

© Ружецька Анастасія

Їстівні шедеври

А хто  казав, що сніданок – не мистецтво? Домогосподарка із Малайзії Саманта Лі створює свої роботи із їжі. Для своїх вигадливих шедеврів жінка використовує прості і доступні інгредієнти: рис, овочі, фрукти і хліб.Мати двох дітей робить кожну трапезу у своїй сім’ї неповторною та сповненою яскравих образів. На тарілках її малюків співають відомі світові артисти, загадково посміхаються казкові герої та розважаються персонажі мультфільмів. Саманта точно знає, як змусити дітей із задоволенням з’їсти свій корисний сніданок або ж зробити із простого обіду чи вечері веселу, розвиваючу гру. Своїм кулінарним мистецтвом жінка вражає дитячу фантазію, про неї часто публікують статті у різних куточках світу.  Сама жінка запевняє, що навчилася цьому самотужки, а на нові шедеври її надихають дітлахи.

 

 © Ружецька Анастасія

 

В полоні ілюзій

А ви знайомі з фахом ілюзіоністів? Їх робота видається справжнісінькою магією. Проте кожна приховує в собі важливий елемент – престиж. Це такий собі секрет, на якому будується кожен магічний трюк. Це пояснення того, як складна та кропітка праця постає перед глядачами чимось воістину чарівним.

З розвитком модерних технологій стає все легше підібрати ключ до загадки. Але ілюзорне не перестає цікавити глядачів.

Серед таких новітніх ілюзіоністів помітною постаттю є шведський фотохудожник Ерік Йохансон (Erik Johansson). 29-річний чоловік відомий не стільки своїми знімками, скільки талантом перетворювати їх на неймовірні картини, які часом геть нищать логіку. Самого ж автора називають сучасним Сальвадором Далі. Ерік надихається роботами останнього, а також схожими за ідеєю художниками Морісом Ешером та Робом Гонсалвесом.

Поєднавши освіту за фахом “вичислювальна техніка” та захоплення фотографією, Ерік став арт-художником та маніпулятором.

То що ж робить фотографа магом? Відповідь – звичайний фотошоп. За допомогою графічного редактора Ерік створює свій альтернативний ілюзорний світ. Такий собі “четвертий вимір” – реальність, яка могла б існувати навколо нас.

“Я не відображую моменти, я захоплюю ідеї”, – ділиться на сторінках свого блогу Йохансон. – “Для мене фотографія – це просто спосіб зібрати матеріал, щоб потім реалізувати ідею, що зароджуються в голові”.

Як на мене, його роботи спонукають дивитись на світ ширше та усвідомити, що варто лише вийти за усталені рамки буденності та дати волю своїй фантазії.

Більше фото – на персональному блозі митця: http://erikjohanssonphoto.com/

    

* * *

А про жанр магічного реалізму ви чули? Це поєднання реального та фантастичного, дійсного та уявного, таємничого. Такий собі цікавий оксиморон.

Саме в цьому жанрі працює Роб Гонсалвес – канадський художник і за сумісництвом “натхненник” попереднього автора. Роба можна назвати будівельником ілюзій. Навчався він на архітектора, через що всі картини промальовані в досконалій перспективі. Це і робить їх на перший погляд нереальними.

Через детальне зображення деталей митець на сьогодні створив 64 картини, приблизно по 4 на рік. Але кожна з них – прояв таланту та магії.

Шедеври Гонсалвеса особливі тим, що , проглядаючи їх з різних сторін, глядач бачить намальоване по-різному. Щоб збагнути задум, треба не одну хвилину приділити вивченню так званих “сюжетних ліній”. До прикладу: складання мушель на підлозі кімнати, що перетворюється в берег моря, або ж акведук, арки якого відпливають кораблями в далечінь.

Ідеї загалом автор черпає зі звичних сцен реальності. А далі справа за нестримною уявою та логічним, складним плануванням.  Його живопис — це спроба продемонструвати людям, що неможливе можливо.

Більше картин шукайте на різноманітних виставках світу або простіше – в google.               

© Кавкало Марина

Про солов`їну…

Прогулянка Львовом. Дорогою вниз від Личаківського кладовища на білому паркані невеликий яскравий напис. Пам`ятаю, подумала про звичайнісінький слід якого-небудь графітера. Але ні. “Чия мова-того влада” – ось яке послання було виведене червоною барвою.

Мова – скарбничка душі кожної нації. З покон віків вона вбирала й передавала мудрість поколінь, народну пам`ять та історію, щирість української душі. Мелодійна, ласкава, солов`їна, калинова, материнська, одна з найбагатших у світі – це все наша рідна мова. Як найдорожча спадщина, як заповіт поколінь передається вона, прививає нащадкам любов до свого народу.

Де б ти не був, твоє серце завжди линутиме до Батьківщини. Неважливо, якими і скількома мовами ти володієш, користуєшся у побуті, бо підсвідомо саме мова предків і рідної землі буде тобі найдорожчою, наймилішою.

За багатовікову історію українського народу наша мова пережила утиски, гоніння, намагання кількох колись владних над нами держав викоренити її з наших сердець та умів. Проте ніколи не було досягнуте її забуття. Наші предки пронесли її в серці та з гордістю і любов`ю передали нам. Українська нація змогла чинити опір загарбникам, збереглася та розквітла, бо змогла зберегти рідну мову.  Отож, допоки ти будеш поважати, плекати свою мову, доти існуватиме твій народ. Як писала Ліна Костенко, “нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову”.

Сьогодні, на прикрість, українська мова стала елементом безглуздої політичної гри. Так, саме безглуздої. Дужче всього намагаються розпалити ворожнечу між “тими, хто говорить українською” і “теми, кто разговаривает по-русски”. Начебто, н тлі нинішньої політичної ситуації просто необхідно затвердити другу державну для зручності та комфорту російськомовної частини населення. Та на мою думку, це має всі шанси перетворитись на утиски якраз державної української мови та культури загалом. Проблема мов в Україні, на мій погляд, абсолютно надумана. Представники стількох різних національностей здавна уживаються поряд в мирі та пошані одні до одних. Мова має об`єднувати народ однієї держави, а не розділяти. Тому і має бути єдиною! Адже нікому не забороняється розмовляти іншою. Проте, якщо ти громадянин України – будь ласкавий, знай та шануй державну мову! Саме це робить людину порядним громадянином у серці та в очах інших.

Отой невеличкий напис на львівському паркані, на мій погляд, має потужний внутрішній сенс. Він нагадує, що доки ми поважатимемо мову своїх предків, доти ніщо не зможе її осквернити.

Навчитись поважати свою державну мову – наш обов`язок перед попередніми поколіннями, та найбільше – перед самим собою. Бо мова – це сутність людини, першооснова народу, його душа. Шануймо українську мову! Іншої в нас нема й не буде. Та, по суті, і не треба нам іншої.

© Кавкало Марина